Відмикаю світанок скрипічним ключем.
Темна ніч інкрустована ніжністю.
Горизонт піднімав багряним плечем
день –
як нотну сторінку вічності.
Що сьогодні?

Який веселий фрагмент
із моєї шаленої долі?
Усміхається правда очима легенд
і свобода – очима неволі.

Любов неповторна –
моя валторна.
Шляхи прощальні –
перша скрипка печалі.
А в сірі будні
буду бити, як в бубни.
Дуже мені легко. Дуже мені трудно.

Еволюція гусячих пер.
Філософій забрьоханий німб.
Слово – прізвище думки тепер,
а частіше – її псевдонім.

Так чого ж я шукаю і чим я жива?!
Велемовний світ, велелюдний.
Ви поезія, вірші?
Чи тільки слова?
У майбутнього слух абсолютний

Ліна Костенко